Історія Цейлонського чаю - Ceylon Tea

1867 - 1877

1877 - 1887

1887 - 1897

1897 - 1907

1907 - 1917

1917 - 1927

1927 - 1937

1937 - 1947

1947 - 1957

1957 - 1967

1967 - 1977

1977 - 1987

1987 - 1997

1997 - 2007

2007 - 2017

1867 to 1877
1877 to 1887
1887 to 1897
1897 to 1907
1907 to 1917
1917 to 1927
1927 to 1937
1937 to 1947
1947 to 1957
1957 to 1967
1967 to 1977
1977 to 1987
1987 to 1997
1997 to 2007
2007 to 2017
/

Історія Цейлонського чаю

У 1852 році Джеймс Тейлор прибув на Цейлон та оселився в маєтку Лулекондера в Галасі. Територія плантації була невелика, всього 19 акрів. Проте на цій ділянці у 1867 році він заклав фундамент розвитку чайної індустрії. Завдяки цьому острів буде найбільшим постачальником чайного листя протягом більш як сторіччя.

1872 року на плантації Лулекондера відкрили фабрику з вироблення чаю.

1873 року Джеймс Тейлор надіслав двадцять три фунти (понад 10 кг) чаю до Лондона. Так Цейлонський чай вийшов на міжнародний ринок.

У 1880-х чайне виробництво в Шрі-Ланці почало стрімко зростати. Плантатори з усієї країни приїжджали в маєток Лулекондера, щоб вивчити основи вирощування й вироблення чаю. До кінця 1880-х майже всі кавові плантації перетворилися на чайні, адже вони виявилися рентабельнішими.

Завдяки винаходу печі Sirocco для сушіння чаю у 1877-му й верстата для скручування чайного листя у 1880-му роках, комерційне виробництво чаю почало процвітати.

1883 року за підтримки Торгової палати Цейлону на території компанії Somerville and Co. провели перший чайний аукціон у Коломбо.

1884 року в маєтку Фейріленд, у регіоні Нувара-Елія, збудували Центральну чайну фабрику.

1891 року Цейлонський чай уперше продали на Лондонському чайному аукціоні за рекордною ціною — 36,15 ланкійської рупії за фунт.

1892-го, у віці 57 років, помер Джеймс Тейлор — першовідкривач чайної індустрії Цейлону.

1894 року в Коломбо заснували Асоціацію торговців чаю, а 1896-го — Асоціацію чайних брокерів Коломбо.

За ці роки значно зросли обсяги виробництва. У 1899 році для вирощування чаю використовували вже 400 000 акрів землі.

1915 року пан Томас Амарасурія став першим ланкійцем, призначеним на посаду голови Асоціації плантаторів.

З метою вдосконалення технологій вироблення та збільшення врожаю у 1925 році заснували Науково-дослідний інститут чаю. Як наслідок, вже у 1927 році в Шрі-Ланці виготовляли понад 100 000 тонн чаю переважно для експорту.

1932 року заснували Раду з просування Цейлонського чаю.

Упровадили заборону на експортування продукту низької якості.

1934 року в Цейлоні виявили найбільший у світі чайний кущ, з якого за один день зібрали майже два кілограми листя.

1935 року Цейлон заснував Міжнародну раду з розширення чайного ринку (ITMEB).

1940 року Науково-дослідний інститут чаю здійснив прорив у боротьбі з листокруткою(гусінню, що поїдає чайне листя). Цього вдалося досягнути завдяки навмисному поширенню особливого паразита (лат. Macrocentrus homonae), привезеного з острова Ява.

1941 року створили першу брокерську фірму Цейлонського чаю — Pieris & Abeywardena. 

1944-го заснували Цейлонську федерацію роботодавців.

1951 року на вивезення чаю наклали експортне мито.

1955-го почали культивувати чайні кущі методом клонованого розмноження. Це спосіб контролю й селекції чайних пагонів для отримання кращих сортів чаю.

1958 року заснували Державну корпорацію плантацій.

1959-го впровадили адвалорний податок на чай, який продавали на аукціонах у Коломбо.

1963 року відкрили перший німецький завод із виробництва розчинного чаю Halssen & Lyon на плантаціях Агарапатани.

1965 року Шрі-Ланка стає світовим лідером з експорту чаю.

1966-го до 100-річчя Цейлонського чаю зібрали першу Міжнародну чайну конвенцію.

У 19711972 роках уряд Шрі-Ланки націоналізував приватні чайні плантації.

1976-го створили Чайне Бюро Шрі-Ланки, Раду з розвитку плантацій Джанати, а також Управління з розвитку малого чайного бізнесу. Того ж року розпочали експортувати пакетований Цейлонський чай.

1980 року Шрі-Ланка стає офіційним постачальником чаю для гостей московських Літніх Олімпійських ігор, а 1982-го — для гостей Ігор Співдружності в Брісбені.

З 1981 року Шрі-Ланка імпортує чай для створення чайних купажів і реекспорту.

1982 року стартувало виробництво й експорт зеленого чаю.

А 1983 року в країні почали застосовувати технологію оброблення чаю CTC (з англ.

crush, tear and curl — тиснути, подрібнювати й скручувати).

1992-го на честь 125-ї річниці Цейлонського чаю в Коломбо провели Міжнародну чайну конвенцію. Створили Раду з дослідження чаю. Експортні мита й адвалорні податки скасували. 

1993 року чайні плантації, які належали державі, повернули приватному сектору. 

1997 року обсяги експорту чаю зі Шрі-Ланки сягнули 250 000 тонн.

1998 року закрили Лондонський чайний аукціон: торгівлю зосередили на аукціоні в Коломбо.

1999 року Чайне Бюро Шрі-Ланки запатентувало логотип із зображенням лева як знак 100% справжнього Цейлонського чаю.

2000 року обсяги вироблення Цейлонського чаю перевищили 300 000 тонн.

2001 року в старій чайній фабриці в Гантані (Канді) відкрили перший Музей чаю.

2002 року створили Чайну Асоціацію Шрі-Ланки.

2008 року доходи від експорту Цейлонського чаю сягнули мільярда доларів США.

2011 року Чайне Бюро Шрі-Ланки здобуло сертифікацію географічної приналежності (GI). Це означає, що лише чай, виготовлений у сертифікованих регіонах острова і який відповідає суворим нормам, можна вважати Цейлонським. Це стало важливим кроком у забезпеченні якості й запобіганні контрафакції. Шрі-Ланку також визнали першою країною-виробником озонозберігального чаю.

2017 року Цейлонський чай відзначив 150-річчя. Відтоді, як у 1867-му році Джеймс Тейлор заснував першу плантацію, чайна індустрія пройшла довгий шлях. Сьогодні вона дає понад мільярд доларів США як прибуток від експорту й забезпечує зайнятість понад мільйона громадян.